субота, 17 червня 2017 р.

Ідеї В.О.Сухомлинського Опис досвіду

В.О.Сухомлинський увійшов в історію вітчизняної педагогіки як видатний педагог-гуманіст, який утверджував самоцінність дитячої особистості, необхідність зосередження педагогічного процесу на  потребах розвитку творчих сил кожної дитини у різних видах діяльності , виховання на засадах загальнолюдських та національних цінностей. Ця  благородна і дуже складна місія гуманної педагогіки реалізована у спадщині  Василя Олександровича багатопланово і водночас цілісно.
Однією з найважливіших складових педагогічної системи Сухомлинського є теоретичне обґрунтування і практичне втілення шляхів розвитку дитини у навчально-виховному процесі.
У спадщині Сухомлинського проблема розумового розвитку постає як  категорія педагогіки, психології, філософії. У працях « Виховання особистості в радянській школі», «Сто порад вчителеві», «Павлиська середня школа», «Розмова з молодим директором», у статтях «На трьох китах», «Гармонія трьох начал», «Розумова праця в процесі навчання» , «Розвиток індивідуальних здібностей і нахилів учнів», «Вчити вчитися» , «Урок і знання» та інших В.О.Сухомлинський з різних точок зору  розглядає проблему розумового розвитку учнів.
Особливе значення мають ідеї Сухомлинського для початкової школи, яка нині перейшла на новий зміст і структуру освіти. Отже  ми маємо зберегти і розвинути всі ті надбання, які залишив нам видатний педагог.
Звертаючись до праць Сухомлинського, коротко можна визначити  основні шляхи і засоби розвитку особистості молодших школярів.
Повноцінне навчання, у якому цілеспрямовано розвивається особистість  учня за В.О.Сухомлинським передбачає:
1)                    врахування вчителем психофізіологічних особливостей  даного віку;
2)                        визначення вчителем перспективних цілей розвитку творчих здібностей кожного учня;
3)                     турботу про фізичне й емоційне здоров'я вихованців;
4)                     досягнення тісного взаємозв'язку мовленнєвої, трудової діяльності молодших школярів;
5)                     проведення уроків мислення в природі;
6)                     систему творчих робіт з розвитку мовлення;
7)                     стимулювання інтелектуальних та естетичних почуттів дитини.
Різними способами, а найчастіше образним словом, В.Сухомлинський доводив взаємозв’язок духовного і матеріального життя людини з природою. Підтвердженням цього є яскраві вислови педагога: «Природа – колиска дитячої думки і треба прагнути, щоб кожна дитина пройшла школу дитячого мислення серед природи. Описи В.Сухомлинського уроків серед природи, які знайшли послідовників серед педагогів різних країн світу, - це вже класика всесвітньої педагогіки, яка широко втілюється українськими вчителями.
        Твір за спостереженням – це самостійно складений учнем в усній чи
письмовій формі текст на основі живого, безпосереднього досвіду дітей.
набутого в результаті праці, екскурсії, походів, власних спостережень за подіями та явищами навколишнього світу.
Працюючи над проблемою розвитку творчого мислення, я вирішила скористатися порадою Василя Олександровича щодо запровадження в практику уроків серед природи. Адже вони синтезують такі завдання:
      - розвиток уміння спостерігати ( виділяти ознаки, знаходити спільне і відмінне, істотне і неістотне, розкривати причиново-наслідкові зв'язки, узагальнювати);
     - збагачування мовлення учнів засобами художньої виразності;                      - формування вміння зв'язно розповісти, описати або поміркувати про те, що бачили.
Тема уроку: Складання тексту-розповіді з еле­ментами опису на тему "Перші весняні квіти". (3 клас)
 Мета:
     Спостереження за весняними квітами. Добре, якщо неподалік є ліс і там можна провести спо­стереження. Якщо ж немає такої можливості, вчитель готує малюнки із зображенням весняних квітів - підсніжників, пролісків, мати-й-мачухи (підбілу).
       Звучить музика, яка символізує пробудження весни. На дошці - малюнки і живі квіти.
-Подивіться, яке диво перед вами - весняні квіти.
Любов і ніжність струменіє,
Чарівність, неповторне диво.
 І кожна квітка серце гріє,
 Щоб на землі жилось щасливо.
-Які з цих квітів вам найбільше подобаються? Чому?
Постановка мети уроку.
-Діти, наше завдання не тільки помилуватися цим дивом, а й скласти текст-розповідь про кожну із цих квіточок. А от про які квіти ми будемо складати твори, ви дізнаєтесь, коли відгадаєте загадки.
Я найперша зацвітаю
Синім цвітом серед  
 Відгадайте, що за квітка,
мене не стане влітку.
Стала на поляні
 В жовтім сарафані.
 Підросте - всміхнеться,
Для вітрів вбереться
В платтячко біленьке,
Пишне та легеньке.
Хто вона?
(Підбіл, або мати-й-мачуха).
З-під снігу з’явився.
Прокинувсь від сну.
Усіх запросив зустрічати весну.
                                      (Підсніжник)
3. Бесіда про весняні квіти.
Подивіться на групи слів.

               

Блакитні                                           небесні                                             сині
                                                            ?
Веселі                                                  чарівні                                        радісні

 


-  Яку з названих квіточок можна описати словами першої рамочки?
Вчитель вписує у рамочку слово підсніжник.
Так вписуються слова підбіл і проліски.
-      Дайте відповідь на запитання.
Чому весняні квіти називають сильними,сміливими, ласкавими?
(Сильні, бо пробивають товщу снігу. Сміливі, бо не бояться морозу. Ласкаві, бо несуть перший подих весни, прикрашають сонну землю).
-           Де з являються:  підсніжники, проліски,  підбіл?(в лісі на узліссі,на галявинах, в урочищах, на прогрітих берегах річок)
- Які дієслова можуть розказати про ті дії, що їх виконують весняні квіти?
(Пробиваються, виставляють, зацвіли, усміхаються, заглядають, чарують, дивляться).
- Хто цілує їх личко? (Промінці сонця).
- Кому вони усміхаються? (Нам з вами).
- Як треба ставитись до весняних квітів? (Милу­ватись, але не рвати, бо знищуємо їх кореневище).
4.Складання речень про кожну з цих квіток.
-  Нумо розкажемо про кожну з названих нами квіточок.
(Діти складають по 2-3 речення про підсніжники, підбіл, проліски).
5.Прослуховування уривка художнього тексту, близького за змістом до теми, яка розглядається.
Блакитними очима дивиться мені в очі весна. Вона ще молода, ніжна, усміхається святково й чисто, в її ледь чутному диханні — збудлива таємниця свіжості, краси природи, що завжди відроджується і відро­джується. (Є. Гуцало).
-Де тут зачин? У яку тему розмови нас вводить автор? У якій частині розкривається ця тема? Як поєднується перше речення з наступними (весна - вона - її).
6. Складання плану майбутнього тексту.
— Складімо розповідь з елементами опису про підсніжники, підбіл і проліски.
- Пригадайте, з яких частин складається текст- розповідь.
Вчитель вивішує схему.
Розповідь:Початок дії, її розвиток, кінець дії.
- Поміркуймо, з яких пунктів може складатися план нашого тексту. (Діти називають).
- Подивіться і доповніть пункти плану, який я вам пропоную.
План
1.Іде по землі ....................  (весна).
2.... (підсніжники) - перші квіти весни.
3.Гарячі сонечка ... (підбілу).
4.... (проліски) - квіти душі.
7.Усне складання тексту.
-Як краще розпочати текст?
-Як перейдемо до розповіді про підсніжники?
-З чого почнемо абзац про мати-й-мачуху?
- Яким може бути абзац про проліски?
- Як закінчимо текст?
Два-три учні розповідають текст повністю. Інші - доповнюють.
8.Орфографічна підготовка.
- Діти, зверніть увагу на орфограми в таких словах весна, земля, сонечка, усміхаються.
- Ще раз подивіться, як пишуться назви квітів, про які будемо розповідати.
 9. Запис тексту.
Слабшим учням пропонуються картки з такими початками абзаців.
Іде по землі тепла і радісна весна
На пригрітих ...
      Весна зігріла і схили річок.
       Там …
       А коли сонце піднялося у небесній блакиті, ...
       Квіти –це душа землі. Вони…
10.Самостійна робота учнів.
11.Перевірка записаного.
Підсумок уроку.
 На думку В.О. Сухомлинського, природа лежить в основі дитячого мислення, почуттів та творчості. Видатний педагог вважав, що формувати в дитини ставлення до рідного краю як частки природи слід починати з раннього віку.
       Крім того, значну увагу приділяв Василь Олександрович у своїй шкільній системі виховання дітей на лоні природи (школа під блакитним небом). Педагог вважав, що «... дуже важливо не допустити, щоб шкільні двері закрили від свідомості дитини оточуючий світ». [1, ст. 133]. Два рази на тиждень «... ми йшли в природу – вчилися думати» [1, ст. 133] – зазначає у своїй роботі «Серце віддаю дітям» В. Сухомлинський. Велику спадщину щодо виховання молодших школярів через світ природи залишив нам видатний педагог В.О. Сухомлинський. Він надавав особливого значення впливу природи на формування, становлення та розвиток особистості дитини молодшого шкільного віку. «Людина була і завжди залишиться сином природи, і те, що ріднить її з природою, повинно використовуватися для її залучення до багатств духовної культури, – казав Сухомлинський. – Світ, що оточує дитину, це, насамперед, світ природи з безмежним багатством явищ та невичерпною красою. Я бачу виховний сенс у тому, щоб дитина бачила, розуміла, відчувала, переживала, осягала велику таємницю життя в природі...» [1, ст.15].
Урок під небом
Тема: Перші сніжинки.
Мета: Дати дітям перші уявлення про зимові опади. Вчити спостерігати за явищами природи; фантазувати, збагачу­вати свою мову новими словами, писати казки. Виховувати любов до природи.
Місце проведення. Шкільне подвір'я.
Одного осіннього дня на подвір'ї несподівано почали кружляти сніжинки. Великі, легенькі. Весело літали вони в повітрі, ніби танцювали. Так народила­ся наступна сторінка «Книги рідної природи».
- Діти, відгадайте загадку.
Біле, як сорочка.
Пухнасте, як квочка.
Крил не мас,
А гарно літає.
Що це за птиця, що сонця боїться? (Сніг).
- Чому ви думаєте, що це сніг? (Бо біле, як сорочка, пухнасте; крил не має, але гарно літає; сонця боїться...).
- Правильно. Ви мене переконали. А яка ж зараз пора року? (Кінець осені).
- Чи не здається вам, що цей день приблукав до нас із якоїсь іншої пори? А з якої? (Із зими. Бо сніг йде тільки взимку). Давайте подивимося, які ж ці перші вісники зими — сніжинки. (Пух­насті; великі; білі-білі; легенькі, як пу­шинки; летять групками, бо ще бояться всього). На кого вони схожі? (На білі мухи, білі пташенята, метелики, пух...).
- Звідки ж вони прилетіли? (З неба). Подивіться, яке небо? (Похмуре, серди­те, непривітне. По ньому пливуть темно- сірі хмарки і сиплять снігом).
- Класовод пропонує вихованцям послу­хати рядки з вірша М. Т. Рильського.
Білі мухи налетіли.
Все подвір'я стало біле.
Не злічити білих мух,
Що летять, неначе пух.
— Що нагадують сніжинки? Яку кар­тину уявляєш, слухаючи поезію? Діти, підставте рукавичку і спіймайте сніжин­ку, подивіться на неї. Скажіть, яка вона. (Всі вони візерунчасті, різної форми, схожі на срібні зірочки). А тепер зробіть так, щоб сніжинка сіла вам на руку. Що замість неї лишилося? (Крапелька во­дички). Тож із чого зроблена сніжинка? (З води). Хто ж її викував? (Мороз). Як же це відбувається? (Хмаринка пустить крапельку на землю погуляти або землю напоїти, а мороз тут як тут. Відразу, ще в повітрі, заморозить і викує з неї чарівну зірку). Подивіться: сідають сніжинки. Де ж вони діваються на землі? (Вони тануть і входять у землю, напувають її). А як ви думаєте, добре це чи погано? (Добре. Землі потрібна вода для майбутнього врожаю). (Напоять сніжинки землю вдосталь, прикриють теплою пуховою ковдрою, і хай вона собі спочиває у сні). А чому сніжинки тануть на землі? (Бо земля ще тепла. Мороз до неї ще не дійшов). Де швидше тане сніг, на землі чи на ялинці? (На землі).
Підготовка дітей до написання казки.
— Діти, подивіться навколо. Чи не здається вам, що ми потрапили у казку? Що роблять сніжинки? (Танцюють. Кружляють у танці. Літають своїми маленькими крильцями). Давайте уяви­мо, що ми сніжинки, і політаємо, покружляємо. Діти ведуть хоровод, спі­вають пісню на слова М. Вороного «Білесенькі сніжиночки».

     Погоджуюся, що такі уроки навчають учнів розуміти природу, піклуватися за збереження і примноження її багатств. Найважливіші умови виховання бережливого ставлення до природи – це пізнання та вивчення рідного краю, розвиток в учнів позитивних емоційних відчуттів до об’єктів навколишньої дійсності, активна практична діяльність. Пізнання та вивчення природи краю починаємо  зі спостережень у природі. Видатний педагог сформував низку порад щодо організації спостережень для підвищення їх ефективності: спостереження мають викликати почуття радості, супроводжуватися короткими, емоційно насиченими розповідями про об’єкт, що вивчається, а також необхідно звернути увагу на красу навколишнього світу.
   У своїй роботі «Серце віддаю дітям» Василь Олександрович дає вчителям таку пораду: «Ідіть у поле, у парк, пийте з джерела думки, і ця жива вода зробить ваших вихованців мудрими дослідниками, допитливими людьми і поетами». Він зазначає, що «вивести дітей на галявину, побувати з ними в лісі, в парку – справа значно складніша, ніж провести уроки» [1, ст. 15].  Видатний педагог наголошував на тому, що серед природи дитині треба дати можливість послухати, подивитися, відчути» [1, ст. 27].
   У своїй педагогічній діяльності В.О. Сухомлинський використовував «уроки мислення» серед природи, які умовно можна поділити на два види:
- логічного типу, що спрямовані на формування системи наукових знань про закономірності розвитку природи і розвиток пізнавальних здібностей дітей («Живе і неживе», «Неживе пов’язане з живим”» «Все в природі змінюється», «Сонце – джерело життя»);
- художнього типу, що сприяли розвитку естетичних відчуттів, емоційної пам’яті, образного мовлення, бережливого ставлення до природи («Перший зимовий ранок», «Світ квітів серед зими», «Сонце після літнього дощу», «Веселка над річкою», «Дванадцять відтінків вбрання осіннього лісу – як їх назвати»). 
     Так в нашій школі стало доброю традицією проводити уроки мислення серед природи.
 Уроки мислення серед природи
Тема: Осінні пригоди у нашому парку.
Мета: Ознайомити учнів з осінніми змінами у природі. Вчити спостерігати за барвами, звуками осінньої природи, зна­ходити дивне, казкове у звичайному, складати казки, розповіді за власними враженнями.
Місце проведення:парк.
І. Виразне читання віршів про осінь з метою створення емоційного настрою, активізації чуттєвого і слухового сприй­няття, уяви, збагачення образної лекси­ки.
- Яка зараз пора року? (Осінь).
- Як називають осінь? (Чарівницею, золотокосою, щедрою, багатою, золо­тою).
- Які вірші ви знаєте про осінь?
Ясне сонце не гріє,
Холодок повіва.
Засихає, жовтіє
На узліссі трава.
Осипаються клени,
Листя з дуба летить...
Лиш ялинка зелена
Серед лісу стоїть.
Г. Бойко
- Якими барвами розмалювала художниця-осінь дерева, трави? Що вабить око в осінньому лісі? Що навіває сум?
II. Колективні спостереження за при­родою в осінньому парку.
Учитель.
- Ми прийшли до парку, щоб знайти і розглянути осінні пригоди. Хто з вас спостережливий, той відразу помі­тить щось незвичайне. Тільки домови­мося один одному не заважати. Ось поряд стоять клени. Вони вже роздару­вали свої листочки. Всім дали: вітрові, землю-матінку укрили, їжачку на постіль кинули. А самі що тепер роблять? (Сплять солодким сном). Чому ж дерева не ростуть узимку? (Бо в них немає листочків. Узимку вони всі померзнуть). А осьде ялинка росте. Чому вона не скидає свого вбрання і в морози? (Бо в неї не листочки, а голочки. Вони морозу не бояться. І зима відразу вдягає на них білу шубку і білі рукавички). Діти, чи чуєте ви, неначе хтось вистукує? Давайте тихенько підемо на цей стук. (На дереві помічаємо дятла, що вистукує по стовбу­ру). Що робить дятлик? (Лікує дуба. Білочці хатку будує. Гострить свій дзьоб. Шукає собі їжу). Що ж, не будемо йому заважати. Ходімо далі. А хто із вас знає, де живе білочка? (Йдемо до дупла, до хатинки білочки). Що цікавого ви тут побачили? (Ось із горішка шкаралупки. А ось лусочки із шишок. Онде біля дупла грибочки висять). А де ж білочка? (Десь гуляє, бігає по парку, займається робо­тою). Тепер розійдіться по парку, мож­ливо, що якісь цікаві пригоди побачите. Тільки ходіть обережно, щоб не споло­хати пташину чи звірка.
III. Підсумок уроку.
Але не лише на уроках мови, читання,природознавства згадуємо про ідеї Василя Олександровича. На уроках музичного мистецтва звучить музика казок Сухомлинського.
На глибоке переконання В.О.Сухомлинського , доросла людина, заплющивши очі і згадуючи дитинство, має почути « далеку пісню, яка доноситься з лугу, пісню про те, як дозріває жито, пісню про вітер в широкому полі. На переконання педагога, дитинство неможливе без казки, гри, музики, рідної мови. Я дуже люблю спостерігати на уроках музичного мистецтва в початковій школі, як оживає творче мислення , як формується своєрідність дитячого сприйняття прослуханої музики, дивуюся образам, які малює в уяві кожен учень.
Хоч Сухомлинський не мав спеціальної музичної освіти, але у своїй літературно-педагогічній діяльності неодноразово порушував проблеми виховання дітей засобами музики.
«Музика, - вважав Василь Олександрович - могутнє джерело думки». Музична мелодія пробуджує у дітей яскраві уявлення, вона незамінний засіб виховання творчих сил розуму.
Так, слухаючи Твір Е.Гріга « У печері гірського короля на уроках музики в 3-му класі, діти малюють в уяві казкові печери, непрохідні ліси, добрих і злих істот. Вони прагнуть на папері втілити казкові образи, навіть най мовчазнішим хочеться говорити. Музика пробуджує енергію мислення у найінертніших дітей.
Особливе місце у творчій спадщині Сухомлинського посідає казка. А казок, присвячених музиці природи чимало. Їх використовую як на уроках музики так і на уроках природознавства та читання. Педагог переконливо довів, що основою виховання особистості є естетичне ставлення її до природи. « Людина стала людиною, коли почула шелест листя і пісню коника, дзюрчання весняного струмка дзвін срібних дзвіночків жайворонка в бездонному літньому небі, шелест сніжинок і завивання завірюхи за вікном, ласкавий плескіт хвилі й урочисту тишу ночі - почула і, затамувавши подих, слухає сотні й тисячі років музику життя».
Пориньте у дивовижний світ прекрасного таких казок:
« Бджолина музика»,
« Ой, який музика!»,
«Все співає в лісі»,
« Як дзвенять сніжинки»,
«Жайворонок і Сонце»,
« Пісню нікому не вбити»,
«Флейта й Вітер».
 «Бджолина музика»
З ранку до вечора на пасіці дзвенить бджолина музика.
Заплющиш очі — чуєш. немов струна бринить. Де ця стру­на? Може, у вуликах? Може, сидять там бджілки і грають на якомусь дивному інструменті? Бо бринить музика скрізь: і біля вуликів, і в саду, і в квітучій гречці, весь світ співає. І синє небо, і сонце — все співає.
А може, тоненькі струни у квітах ? Може, натягло їх сонце між пелюстками? Прилетить бджола до квітки, сяде між пе­люстками и грає на тих маленьких струнах маленькими лапками.
«ОЙ, ЯКИЙ МУЗИКА!»
У високому зеленому просі жив Цвіркун. Удень він ховався від сонця. А як тільки сонечко зайде — Цвіркун вилазить на високе стебло. Сяде на зеленому листку. Перед ним просо як ліс. Сяде и настроює свою скрипку. Бо Цвіркун — ой який музика! У нього співуча скрипочка. Доторкнеться до неї Цвіркун смичком — бри­нить дивна, чарівна музика. Слухають ту музику дерева і квіти. Слухають зайчики й мишенята. Слухає весь степ.
              ВСЕ СПІВАЄ У ЛІСІ
Весною ми ходили до лісу.
Зійшло сонце, подихнув легенький вітерець, і всі дерева в лісі заспівали. Кожне співало свою пісню.
Береза співала ніжну пісню. Слухаючи цей спів, хотілось пі­дійти до білокорої красуні, обняти її.
Дуб співав мужню пісню. Коли ми слухали цей спів, нам хоті­лося бути сильними, відважними.
Верба, що схилилась над ставом, заспівала задумливу пісню. Прислухаючись до цього співу, ми думали, що прийде осінь, та
опаде-осиплеться листячко з дерев.
Горобина співала тривожну пісню. Від цього співу набігала думка про темну ніч і бурхливу грозу, від якої гнеться тонка горобина, шукаючи захисту.
Ось які пісні почули ми в лісі.

«ЯК  ДЗВЕНЯТЬ СНІЖИНКИ»
Це було темного зимового вечора. Сонце сховалося за обрій. Зарожевів сніговий килим. Стаю тихо-тихо. Замерехтіли зорі в глибокому небі...
Раптом з півночі насунула чорна хмара. Пливе над снігами Потемнів сніговий килим. Падають сніжинки на землю. Тихо лягають на поле, на ліс, на дорогу. Я прислухаюсь до тихого снігопаду і чую ніжний дзвін. Немов десь далеко-далеко бринить велика кришталева чаша, до якої доторкається срібний молоточок.
Що воно дзвенить ? Іду, прислухаюся. Дзвін лине від малень­кої ялинки, що росте у нас на шкільному подвір’ї . Вслухаюся і дивуюся. То дзвенять маленькі сніжинки. Висять на ялинкових гілочках, доторкаються одна до одної, немов срібні дзвіночки. І дзвенять, дзвенять!
Аж місяць прислухається.
«ЖАЙВОРОНОК і СОНЦЕ»
У полі лежала сіра грудочка землі, присипана снігом до сонечка. Розтанув сніг. Пропливала над полем хмарка. Розсипалась дощем. Упала на сіру грудочку землі гаряча краплина води, в якій відбилося Сонечко. Перетворилася грудочка землі на сіру пташку — Жайворонка.
Злетів Жайворонок у небо. Спробував співати, а пісня ви- йшла поганенька. Полетів він до Сонця й просить:
- Сонечко. золотеє Сонечко, навчи мене гарної пісні.
- Бери цей золотий клубочок і тягни до зеті, — каже Со­нечко. Узяв Жайворонок золотий клубочок і полетів до землі. Потяглася за ним тонка-тонесенька золота ниточка. За- звуча­ла чудова пісня.
З того часу рано-ранесенько Жайворонок підлітає до Сонеч­ка, і воно дає йому клубочок золота. Тягне золоту ниточку Жай­воронок над полями — і чують люди чарівну пісню. Співає бла­китне небо, співає золота пшениця, співає цілий світ. Як гарно!



«ПІСНЮ НІКОМУ НЕ ВБИТИ!»
У Країні Зелених Луків жив веселий народ-співун. Він виро­щував хліб і співав пісень. У кожного жителя була маленька сопілочка.
Та ось у Країну Зелених Луків відкілясь прийшов Живоїд - Ненависник Радості. Як тільки хто заспіває або заграє на со­пілці, він підкрадається, хапає пісню — і в рот. Ось чому прозва­ли його Живоїдом. Там, де він проходив, помирали пісні.
Усі пісні проковтнув Живоїд. Залишилась у Країні Зелених Луків лише одна сопілка — маленький хлопчик закопав її в землю і пошепки сказав:
— Помовч, і тоді ми з тобою переможемо Живоїда.
Усе мовчить у Країні Зелених Луків. Радіє Живоїд — Нена­висник Радості. І сонечко більше не сяє...
Раптом там, де хлопчик закопав сопілку, зазеленіла, заколо­силася пшениця. Заспівали колоски, як сопілки. Співає земля, співає небо, співає вся Країна Зелених Луків. Зраділи люди, вирізам нові сопілки і заграли
А Живоїд — Ненависник Радості лежав на осонні, об об'ївшись пісень. Почув, як усе співає, і лопнув від злості.

«ФЛЕЙТА  ТА   ВІТЕР
У саду на лавці сидів Музикант. Він грав на флейті. До його чудової пісні прислухалися і пташки, і дерева, квіти. Навіть Ві­тер приліг під кущем і з подивом слухав гру на флейті.

Грав Музикант про сонце в блакитному небі, про біленьку хмаринку, про сіреньку пташку — Жайворонка — і про щасливі дитячі очі .Замовкла пісня, поклав Музикант флейту на лавку і пішов до хати. Підвівся Вітер з-під куща, прилетів до флейти та й подув з усієї сили. Загула флейта, мов осіння негода під стріхою. Подув Вітер ще дужче, а флейта не грає — гуде та й гуде.« Чому ж це так ? — думає Вітер. - Адже я залюбки можу вирвати дуба з корінням, скинути дах із хатини. Чому ж флей­та не підкоряється мені — не грає?
Література:1.Сухомлинский В.А. Трилогия, издание второе («Сердце отдаю детям», «Рождение гражданина», «Письма к сыну») / В. А. Сухомлинский. – К.: Радянська школа, 1987. – С.15–234, 235–477, 479–536.


Немає коментарів:

Дописати коментар